Без назви.

Якщо ти проведеш в космосі три роки, на землі пройде чотириста літ.

Але якось так трафляє, що не літаючи в космосі я буваю в повному ауті. Це не все так просто, якби "я щось пропустив, чи не могли би ви нагадати мені, будь-ласка?" а набагато, набагато серйозніше.

Був тут, але і не був тут. Інформація відсутня. Мабуть саме такі браки інформації дають місце і сили вільно і швидко думати.

Але не все так просто.


То був час, коли я не спав.

Тиждень 1. П'ятниця. День 5.

"Я не просто змучений. Це щось гірше, але слова для цього немає. Нічого в світі не змінилось. Їм, п'ю, ходжу і читаю так само, як це було колись. Люди навколо такі самі чужі до мене, як і раніше, і це не дивно - Лондон. Шуми гуртожитку більше не на доїдають мені. Зайві звуки вогняного захоплення і зламаного ліжка, які хронічно лунають з кімнати мого сусіда-мексиканця, вже не відволікають свою постійністю. Навіть не заважають спати і читати. Сплю коли всі сплять (крім сусіда, який лягає спати значно пізніше), коли Лондон спить. Тільки я для них сплю. Я сам. І тому я не сплю.

Я читаю. "

Тиждень -1, Неділя, День -1.
"Все змінилось в один день. Власне, два слова закінчили книжку - "It's over". А далі я не пам'ятаю, бо полетів в космос. Так я це називаю, я полетів в космос, вийшов на орбіту і задихнувся своєю мізерністю. "

Тиждень 3. Середа. День 17.

"Думав, буде легше. Думав, моїх книжок вистачить на довше. Але ні - сьогодні дочитав останню, "Історія Древньої Греції". 700 сторінок про ні про що і ще й до того дуже старе. Остання книжка могла бути моїм останнім подарунком, останнім спасінням. Але вона такою не стала, о ні. Я спробував заснути в невідомо який раз, але не заснув, звісно. Сон був недоступною інформацією для мене.


Що ж, все закінчилось доволі передбачувано.

я заснув з іншою.

Про інтернаціоналізацію, глобалізацію і так далі...

"Все називається Україною -
універмаг, ресторан, фабрика.
Хліб український,
телебачення теж українське.
На горілчаній етикетці
експортний гетьман з булавою - Ліна Костенко. "

Цікаво, а щоб зараз сказав Шевченко ? Чи захотів би вертатись на Україну, чи б далі сумував над Невою? Щоб сказав геній, який був сином мужика, а став володарем у царстві духа? Хто б для нього був Героєм України - Схід чи Захід? Щоб він сказав на нас, патрійотів навіжених, Львівських, бандєровцев? Щоб сказав на донєцкіх?
"Ми поранені люди, ми дуже поранені люди.
Але хто наші вбивці? - не цей, не цей, і не ця.
Їх нема, вони є, і все це ще тільки прелюди.
Ті, що нас убивали, змінили вираз лиця.
Древо мислі вродило - цитати, цитати, цитати.
Як втомилась душа у суспільній своїй німоті!
Хто віддасть нам життя?
А немає ж у кого спитати.
Ті, що нас убивали, іще раз уже не ті." - Ліна Костенко.

Це не ми убиваємо, трощимо Україну. Це ті самі люди, що і дуже давно. Просто вони змінили кольори, маски. Навіть прізвища міняли. І правду казали ті прізвища - проти всіх вони. Отже, навіть не за Український народ, не за Україну вони.

Чим далі ми будемо простягати руки за кордон, тим більше наші ноги будуть відриватись від рідної землі. Так, ми полетимо, але повернутись незможемо.

І в Канаді, серед пишної свободи,
Ресторація по-Львівски, з назвою українскою,
Що завгодно - любов, туга, полеміка,
Все для тебе, наша люба Україно...!
Тільки не мова,
Мова ні, не українска….
Англійска править балом тим.
Англійска там в пошані.

"Холод не лякає того, що з вогнем" - ОЕ.

Та де взяти той вогонь???

Ось так ми і живемо. Скаржимось, сваримось. А щоб сказав Кобзар? А щоб сказали ті, хто привели нас до того, що я, сімнадцятирічний підліток можу писати, думати і читати українською? Хто зна, може, якби не вони, я б не знав української. За що нам, цвіту чи цвілі нації такий тягар?

Схаменітся...

Давно це було в Канаді.

Що ж...

Мабуть, блог був створений саме тоді, коли я поїхав на місяць в Канаду, і саме там я про нього і забув. Сьогодні руки долізли до того, щоб оновити обог і щось тут писати.

Там не було настільки багато часу, як є тут, по Неділям, в Україні. Знайти вільну хвилинку у Львові легше, ніж було в Торонто. І це з одної сторони добре, а з іншої - зле.
Але, тим не менше, я багато читаю тут, значно більше, ніж в Торонто. Хоча і в Канаді в бібліотеці, в Українській секції, просиджував дуже дового, може по дві-три години на день. Що я там робив. я не пам'ятаю, але щось читав історичне.

А ще я в Торонто вчив англійську, яку я добре знав, тобто повторював.


І ось я дивлюсь на це все через пів року і розумію, що той час я міг використати краще. Але ж не використав!

Чи скажу я та саме про будь-який момент мого життя, який міг би закінчитись по-іншому? Не знаю.