Про інтернаціоналізацію, глобалізацію і так далі...

"Все називається Україною -
універмаг, ресторан, фабрика.
Хліб український,
телебачення теж українське.
На горілчаній етикетці
експортний гетьман з булавою - Ліна Костенко. "

Цікаво, а щоб зараз сказав Шевченко ? Чи захотів би вертатись на Україну, чи б далі сумував над Невою? Щоб сказав геній, який був сином мужика, а став володарем у царстві духа? Хто б для нього був Героєм України - Схід чи Захід? Щоб він сказав на нас, патрійотів навіжених, Львівських, бандєровцев? Щоб сказав на донєцкіх?
"Ми поранені люди, ми дуже поранені люди.
Але хто наші вбивці? - не цей, не цей, і не ця.
Їх нема, вони є, і все це ще тільки прелюди.
Ті, що нас убивали, змінили вираз лиця.
Древо мислі вродило - цитати, цитати, цитати.
Як втомилась душа у суспільній своїй німоті!
Хто віддасть нам життя?
А немає ж у кого спитати.
Ті, що нас убивали, іще раз уже не ті." - Ліна Костенко.

Це не ми убиваємо, трощимо Україну. Це ті самі люди, що і дуже давно. Просто вони змінили кольори, маски. Навіть прізвища міняли. І правду казали ті прізвища - проти всіх вони. Отже, навіть не за Український народ, не за Україну вони.

Чим далі ми будемо простягати руки за кордон, тим більше наші ноги будуть відриватись від рідної землі. Так, ми полетимо, але повернутись незможемо.

І в Канаді, серед пишної свободи,
Ресторація по-Львівски, з назвою українскою,
Що завгодно - любов, туга, полеміка,
Все для тебе, наша люба Україно...!
Тільки не мова,
Мова ні, не українска….
Англійска править балом тим.
Англійска там в пошані.

"Холод не лякає того, що з вогнем" - ОЕ.

Та де взяти той вогонь???

Ось так ми і живемо. Скаржимось, сваримось. А щоб сказав Кобзар? А щоб сказали ті, хто привели нас до того, що я, сімнадцятирічний підліток можу писати, думати і читати українською? Хто зна, може, якби не вони, я б не знав української. За що нам, цвіту чи цвілі нації такий тягар?

Схаменітся...